ЮЩЕНКО ОЛЕКСАНДР АНАТОЛІЙОВИЧ
Народився 21 березня 1979 року в селі Вищеольчедаїв Мурованокуриловецького району Вінницької області.
1985-1994 роки - навчався у Вищеольчедаївській загальноосвітній школі.
1994 - 1997 роки - навчався у ПТУ №8 м.Бар, де здобув освіту столяра.
Червень 1997 - листопад 1998 років - проходив строкову військову службу в Збройних Силах України. За час служби пройшов шлях від рядового солдата до старшого сержанта.
Після служби працював в сільському заводі. Згодом, молодий, сповнений сил Олександр вирішує, що хоче спробувати себе в іншій сфері. Вирушає на пошуки перспектив для власного життя. Довгий період часу працював у м.Київ на будівництві, а також за кордоном. Він завжди відповідально ставився до своїх обов’язків, роботи та поважав тих, з ким працював.
Молодий хлопець будував багато планів на життя. Його захоплювала краса рідного краю. Любив годинами милуватися полем, слухати шелест дозрілої пшениці, спів пташок у небі, гомін природи. Здавалось, він помічав усе дрібне, на що зазвичай не звертаєш увагу…
Саша багато працював над тим, щоб бути ближче до сім’ї, яку створив. Він вирішив присвятити подальше життя сільському господарству. Багато трудився біля землі, обробляв та засівав поле, доглядав за урожаєм.
25.02.2022 року мобілізований до лав Збройних Сил України Мурованокуриловецьким ТЦК та СП.
За роки служби головний сержант Олександр Ющенко проявляв свою мужність, відповідальність та неабияку витримку. Адже з перших днів обіймав відповідальну, важливу посаду - старшина роти забезпечення. Обов’язки виконував з гідністю та честю. Кожен побратим був для нього як брат, за якого необхідно потурбуватись та надати все необхідне для комфортного перебування на службі і виконання своїх обов’язків.
Загинув 04.02.2026 року в селі Вільне Балаклійської територіальної громади Ізюмського району Харківської області.
Він був гідним громадянином своєї держави. Любив і цінував країну. Обожнював рідну домівку, адже де б він не був, знав, що на нього вдома чекають любляча дружина та двоє дітей. Шанував батька і матір, хвилювався за їхній моральний та фізичний стан. Був гарною людиною, турботливим батьком та люблячим чоловіком. Мав багато планів, яким не судилось здійснитись. Не встиг…клята війна забрала його.
Втратили сина батьки Анелія Станіславівна та Михайло Васильович, чоловіка - дружина Ірина Вікторівна, батька - діти Ростислав та Владислава, брата - брат Василь.
Похований 13.02.2026 року на кладовищі с.Вищеольчедаїв Могилів-Подільського району Вінницької області.
