Випікання короваю – це справжнє мистецтво, або солодке хобі Людмили Михайловської
Колись коровай був серцем весілля. У його орнаментах відображалися родинні символи, побажання на подружнє життя
і добру долю.
У Мурованокуриловецькій громаді ця традиція зберігається й сьогодні. Майстриня Людмила Михайловська випікає
короваї вручну, дбаючи про символіку, композицію та красу - так, як робили це покоління до нас.
Кажуть, що світла людина завжди прагне подарувати іншим часточку свого тепла і любові. Поруч з нею легшає на серці
й з’являється посмішка. А якщо до цієї душевної краси додати ще й пригорщу солодощів, то мова саме про миловиду й чарівну
Людмилу Михайловську – визнану далеко за межами Мурованих Куриловець майстриню кондитерського ремесла вищої
категорії.
За фахом Людмила Миколаївна – інженер-будівельник. Закінчила Вінницький політехнічний інститут і понад два десятиліття працює у відділі земельних ресурсів Мурованокуриловецької селищної ради. А дарувати солодку радість оточуючим – її захоплення з дитинства, яке з роками стало другою професією й приємним доповненням до основної роботи.
Прабабуся гарно розмальовувала писанки перед Великоднем. До неї, казала, хлопці в чергу ставали по яйця-крашанки, адже дарували їх дівчатам і хотіли обрати найкращі. Вона також розмальовувала миски, що красувалися в людей у мисниках. «Добре людині, яка має своє ремесло — вона ніколи не пропаде», — часто повторювала прабабуся. Минуло багато років, і тепер Людмила розуміє глибокий зміст цієї мудрості.
З дитинства пані Людмила любила поратися на кухні, пекти для рідних і друзів. На власне весілля всі солодощі приготувала сама. Люди в селі дивувалися – яка здібна землячка!
Сім років тому вона захопилася випічкою та оздобленням святкових тортів. У соцмережах познайомилася з кондитерами-самоучками, опановувала рецепти й техніки. Кожен торт для неї – індивідуальний, бо так само, як не буває однакових людей, не буває однакових тортів.
Та попри все, коровай завжди залишався її фаворитом. У соцмережі Людмила налагодила знайомство зі своєю тезкою – Людмилою Миколаївною Шокало, яка надихнула її на випічку короваїв.
Як би не змінювалися весільні обряди, коровай нині залишається обов’язковим атрибутом цього святкового дійства. Його вважають не просто здобою, а символом народження нової сім’ї. І хочеться максимально зберегти традиції, відтворюючи їх у сучасній інтерпретації.
За словами Людмили Михайловської, їй особливо подобається працювати з дріжджовим тістом:
Воно наче живе, дихає в руках. Щоб випічка була ідеальною, складники мають бути якісними. Перед короваєм душевно налаштовуюсь: починаю з молитви, думаю про хороше, іноді підспівую народні пісні. Заміс роблю вручну. Коровай печу за два-три дні до весілля – він має дозріти.
Її здобою смакують в Україні, за кордоном і на передовій. Найбільше пані Людмилі подобається «одягати» коровай – прикрашання проходить на одному подиху. «Прибирати коровай – це як писати картину».
У переддень випічки майстриня власноруч із прісного тіста готує прикраси – троянди, маки, колоски, листочки, лебеді, обручки.
Кожне замовлення особливе. Радію, коли люди кажуть: «Підберіть коровай на свій смак». Це означає довіру. Я не люблю копіювати – виробила власний почерк. Це як клеймо на золотій обручці. Інколи через короваї менше часу приділяю рідним, але вони розуміють і підтримують. За це я дуже вдячна!
Випіканням здоби Людмила Миколаївна займається вечорами та у вільний від роботи час. Її тортами й короваями, тістечками, зефіром, пташиним молоком і кексами смакують далеко за межами громади – в Україні, за кордоном і навіть на передовій, куди майстриня передає свою продукцію місцевими волонтерами.
Віктор Зеленюк
