ОСТАПОВ ЮРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ
Народився 13 вересня 1968 року в смт Муровані Курилівці Вінницької області.
1975-1983 роки - навчався в Мурованокуриловецькій середній школі.
1983-1986 роки - навчався в Івано-Франківському технікумі фізичного виховання, де здобув спеціальність “Вчитель фізичного виховання та спорту”.
В 1986 році призваний на строкову військову службу, яку проходив у м. Магдебург (Німеччина).
У 1988 році присвоєно військове звання “прапорщик” та переведений у військове містечко Планкен.
У 1991 переведений у Погребищенській військовий комісаріат у Вінницькій області, у 1994 році - у Мурованокуриловецький військовий комісаріат.
З 2000 року на військовій службі в Службі Безпеки України.
У 2003 році присвоєно офіцерське звання "молодший лейтенант".
З квітня 2015 по 2020 роки – військова служба на оперативно-бойових посадах офіцерського складу в Центрі спеціальних операцій “А” Служби Безпеки України.
У 2019 році присвоєно звання підполковник. Звільнений у запас.
У 2022 році, з перших днів збройної агресії російської федерації проти України, у складі військовослужбовців Центру, цілодобово, зі зброєю в руках, брав активну участь у заходах по знищенню противника, визволенню України.
Юрій був людиною честі, відданості та великого серця. Його дружина Світлана і донька Юлія згадують, що він був не просто коханим чоловіком, люблячим батьком, турботливим сином і братом — він був душею їхньої родини, її міцним фундаментом. У будь-якій ситуації Юрій залишався справжнім: чесним, рішучим, безстрашним. Він не просто любив свою сім’ю — вона була для нього найвищою цінністю. А служіння Україні стало справою всього його життя.
Юрій мав рідкісний дар — він умів бачити людей. Не просто чути слова, а розуміти, що за ними стоїть. Він знаходив спільну мову з кожним, бо щиро цікавився і чужими радощами, і чужими болями. В ньому було світло, яке притягувало людей, вселяло віру, надихало. Він ніколи не залишав друзів і близьких наодинці з труднощами, завжди був поруч із правильними словами чи простою підтримкою. Його доброта була безкорисливою, а щедрість — безмежною.
“Він дарував подарунки не просто так, а ніби заздалегідь знав, що саме принесе радість. Життя з ним було яскравим, сповненим несподіванок і щасливих моментів. Навіть після 33 років подружнього життя кожен день із ним не був схожий на попередній. Він умів створювати затишок, радувати рідних смачними стравами, підтримувати у важкі хвилини”, - розповідає дружина Світлана.
Його оптимізм був заразливим, а комунікабельність не знала кордонів — друзів у Юрія було по всьому світу. Коли в 2014 році почалася війна, він без вагань став на захист України. А коли прийшло 24 лютого 2022-го, рішення повернутися на службу було для нього єдино можливим. На питання доньки, чому він знову йде на війну, він відповів просто: «Хто, якщо не я?».
Юрій був енергетичним центром і опорою своєї родини. Він мріяв про майбутнє після війни, будував плани, прагнув до життя, яке хотів прожити сповна. Але доля розпорядилася інакше. Його мрії залишаться нездійсненими, а його втрата — непоправною для всіх, хто його знав і любив. Завдяки таким, як Юрій, Україна стоїть. Він був гордий боронити свою землю пліч-о-пліч зі своїми побратимами. І хоч він пішов, його світло не згасне — воно житиме в серцях тих, хто його любив!
Побратими згадують, що Юрій зарекомендував себе професійно підготовленим, дисциплінованим та відповідальним співробітником. До виконання своїх обов’язків ставився з почуттям відповідальності за доручену справу. При вирішенні службових питань проявляв об’єктивність і принциповість, не рахувався з особистим часом. У складних обставинах діяв сміливо і рішуче, був здатний взяти на себе ініціативу і прийняти обґрунтоване рішення. Практично з першого дня був у районі проведення антитерористичної операції на Сході Україні та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Весь цей час брав особисту участь у здійсненні заходів щодо забезпечення законності, прав і свобод громадян, проведенні спеціальних заходів по припиненню особливо тяжких злочинів. В умовах, пов’язаних із ризиком для життя, неодноразово виявляв мужність, відвагу, честь та самовідданість військовому обов’язку.
У серцях всіх співробітників Центру спеціальних операцій “А” СБ України, всіх, хто знав Юрія Анатолійовича, він назавжди залишиться порядною і чуйною людиною з життєрадісною посмішкою, відповідальним офіцером, справжнім товаришем, який до останньої хвилини свого життя був вірний службовому обов’язку та військовому братерству.
За сумлінне виконання службових обов’язків неодноразово заохочувався керівництвом Держави – відзнаки Президента України “За участь у АТО”, “За оборону України”, Служби безпеки України - нагрудними знаками “За доблесть”, “За відвагу”, відзнакою “Вогнепальна зброя”, медалями за вислугу років у т.ч. “Ветеран органів безпеки”; Центру спеціальних операцій “А” Служби безпеки України; Командувачем Збройних Сил України – нагрудним знаком “Комбатантський хрест”.
Загинув 14 січня 2025 року під час виконання бойового завдання на території Харківської області.
Посмертно присвоєно звання полковник.
Відповідно до Указу Президента України В.Зеленського від 22.06.2025 №420/2025 нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).
Без чоловіка залишилась дружина Світлана Михайлівна, втратила батька донька Юлія, сина – Батько Анатолій Григорович, брата - сестра Світлана.
Похований 16.01.2025 на кладовищі в місті Бровари на Алеї Слави.
