Понад дві тисячі внутрішньо переміщених осіб, з яких 700 — діти, проживають у Мурованокуриловецькій громаді, що на Вінниччині
Більшість, тікаючи від війни, приїхали з Дніпропетровської, Запорізької, Одеської та Донецької областей. Про це Суспільному розповіла селищний голова Галина Цибульська.
"Виплатили майже мільйон допомоги із селищного бюджету, аби покращити умови проживання. Мільйон двісті тисяч виплатили людям, жителям громади, які прихистили переселенців, — розповіла Галина Цибульська. — Радує те, що вони хочуть залишатись. В нашій громаді чотирнадцять шкіл, в кожній школі є ВПО, і в кожному садку. В нас є сім'ї, які придбали житло на території нашої громади. Ми створили Раду ВПО".
Серед тих, хто переїхав до громади, родина Горілих з Верхньоторецького, що на Донеччині. З березня 2022 року вони мешкають у селі Біляни.
"Своє село покинули 17 березня. Чотири дні просиділи у підвалі з дітьми й потім вирішили, що треба тікати, бо там небезпечно. Виїхали я, чоловік, двоє дітей і пес. Пізніше виїхали батьки чоловіка і його 85-річна бабуся. Нам взагалі не було куди їхати. Тут в чоловіка був знайомий. Вони колись працювали на будівництві, він подзвонив і сказав, що є старий будинок. А в нас не було ніякого вибору. Тому ми поїхали сюди", — розповіла Лариса Горіла.
У будинку родина мешкає безкоштовно. Провести воду та придбати господарство допоміг місцевий фермер, облаштовувати побут — громада.
"Коли ми приїхали сюди, я була шокована тим, наскільки люди пройнялись. Вони просто несли речі, молоко, варення, що в кого було. Дуже гарно прийняли. Бо коли ми приїхали, не було нічого", — сказала Ірина Горіла.
У Верхньотероцькому жінка мала власну швейну майстерню. Розповіла, що у Білянах також заробляє на життя шиттям.
"Нещодавно придбала швейну машинку, маю можливість займатися улюбленою справою. Люди з села, коли дізнались що я шию, то приходять, щоб замінити блискавку, відремонтувати одяг, пошити постіль. Берусь за все, що можна", — розповіла жінка.
Дорослі — працюють, діти — вчаться. Демян Горілий – студент Луцького технічного вишу, Лілія Горіла – учениця Верхньотероцької школи.
"Мрію про Перемогу, повернення додому, але розумію, що це неможливо, якщо навіть деокупують, то там нічого не зробиш. Тому сенсу туди повертатись не бачу", — сказав Демян Горілий.
Поки не планують повертатися додому і дорослі: і Лариса, і Дмитро Горілі працюють у місцевому фермерському господарстві. Він – будівельником, вона – обліковцем. Ця родина нині єдина внутрішньо переміщена в їхньому старостинському окрузі. Про це Суспільному розповіла староста громади Майя Попова.
"З початком війни в нас було 72 внутрішньо переміщені особи. Це люди різного віку, діти від 2-х років. В основному - це Київ і Київська область. Вони побули 2-2,5 місяці і поїхали до своїх домівок. Ця родина найбільша", - сказала Майя Попова.
Із сайту СУСПІЛЬНЕ ВІННИЦЯ
