КОЧЕРЖУК МИРОСЛАВ ВАЛЕРІЙОВИЧ
Народився 12 квітня 1997 року в с. Галайківці Мурованокуриловецького району Вінницької області.
2003-2012 роки – навчався в НВК “Загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад” с.Галайківці.
01.09.2012-30.06.2015 роки - навчався у ДПТНЗ “Вінницьке міжрегіональне вище професійне училище”.
20.04.2017 року - призваний на строкову військову службу.
З 25.03-03.10.2018 року - військова служба за контрактом в АТО, отримав військову професію зв’язківця.
Після звільнення в запас свою трудову діяльність розпочав в магазині по продажу смартфонів м. Київ.
11.07.2019-19.06.2020 роки - працював слюсарем з ремонту автомобілів.
19.06.2020-23.02.2022 роки - працював водієм автотранспортних засобів з будівництва доріг (м.Хмельницький, м. Вінниця). Періодично відбував на планові військові навчання.
На протязі життя Мирослава оточувало багато друзів та знайомих. Таких як він називають “душа компанії”. До нього всі тягнулись, любили та поважали ще з дитинства. Він міг зустріти односельців на дорозі, їдучи у зворотному напрямку, повернутися і підвезти їх. А ще він мав загострене почуття справедливості, завжди аргументував власну думку, вмів знайти спільну мову з людьми різного віку.
Кожному не вистачає усміхненого синьоокого красеня. Друзі Мирослава, які товаришували більше десяти років, діляться: “Мирослава згадуємо щодня не лише ми, а й наші батьки, всі, хто його знав. Щоб не сталось: біда чи радість - поруч завжди позитивний Мирослав. І зараз, коли його не стало, ми відчуваємо невимовний біль, сум, не вистачає його присутності, посмішки, жартів… Це велика втрата великого Друга!”.
Мирослав був наймолодшим із трьох братів, дорожив дружбою з їх родинами, безмежно любив племінників, його щирості не було меж, поважав і цінував батьків.
24.02.2022 разом з батьком пішов добровольцем на захист держави, своєї домівки. Брав участь у бойових діях на Миколаївському, Херсонському та Донецькому напрямках. На військовій службі був відповідальним, доброзичливим, товариським. Завдяки своєму бойовому досвіду та потенціалу проклав собі шлях від солдата до посади головного сержанта взводу управління начальника протиповітряної оборони військової частини А1619.
В серпні 2024 року приїздив у відпустку додому та був сповнений життєвої енергії, надій і планів на майбутнє, планував одружитися, здобути вищу освіту.
30 вересня 2024 року прийшла невтішна звістка – під час виконання бойового завдання у м.Покровськ Донецької області отримав важкі травми.
1.10.2024 помер в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І.Мечникова.
Він так мав ще багато зробити у цьому житті! Не встиг, бо клята війна забрала його! Навіки 27… Навіки пекельний біль родини…
Без найменшого сина залишилися батьки Валерій Іванович та Валентина Василівна, без брата – брати Владислав та Ярослав, без дядька – племінники, без коханого – дівчина Марина.
Уся могила Героя в день похорону була засипана живими квітами. Їх приносили стільки, скільки можна охопити руками — так само, як колись він приносив своїм близьким, а особливо матері.
Війна, як завжди забирає кращих, бо кращі завжди йдуть попереду, не шкодуючи себе, свого життя.
Похований 05.10.2024 на кладовищі в селі Галайківці Могилів-Подільського району Вінницької області.
У пам’ять про Мирослава рідними та друзями написано багато віршів, які розповідають про дуже добрячого, щирого, люблячого, вірного, справжнього, справедливого, мужнього сина, брата, племінника, товариша, сусіда, учня, коханого.
“Цілую й люблю!” хочеться почути,
Почути щирий, добрий сміх.
Тепер тебе не можемо забути
І не розрадимо батьків твоїх…
Пам’ять про Героя буде вічно жити,
У наших молитвах, віршах й серцях.
Ми, Мирославчику, завжди будемо тебе любити,
Й згадувати з усмішкою й сльозами на очах!
