ГОРДІЙЧУК ВАЛЕРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
Народився 7 січня 1968 року в с. Дерешова Мурованокуриловецького району Вінницької області.
1975-1979 роки – навчався в Дерешівській початковій школі.
1979-1983 роки – навчався в Бахтинській середній школі.
1983-1986 роки – навчався в Жмеринському залізнодорожньому училищі за спеціальністю машиніст потяга.
1986-1988 роки – проходив строкову військову службу.
1989-1990 роки - навчався у Севастопольській школі прапорщиків, яку закінчив з відзнакою. По завершенню навчання він служив у військових частинах міст Рига, Київ, Одеса, Арциз, Бєлгород-Дністровський в званні старшого прапорщика.
Після закінчення військового контракту в 2000 році він із сім’єю повертається знову у рідне село та працює контролером Мурованокуриловецьких РЕМ.
В 2009 році він переїзджає на постійне місце проживання у с. Дубовець Вінницького району, де працює в охороній фірмі начальником служби охорони, де працює по 2022 рік.
За своє життя Валерій був надзвичайно чуйною та доброзичливою людиною, хорошим чоловіком, добрим батьком та люблячим дідусем. Був людиною спокійною, працьовитою, з тими внутрішніми рисами, які відчуваються одразу: порядність, стримана доброта, готовністі підставити плече, коли комусь важко. Він не шукав великих слів, але завжди робив великі вчинки. Завжди привітний і усміхнений. Він любив своє життя, але доля розпорядилася по іншому.
Під час початку повномаштабного вторгнення РФ на територію України, не чекаючи на повістку, він добровільно з’явився у перший відділ Могилів– Подільський РТЦК та СП (Мурованокуриловецький військомат) і був мобілізований 19.04.2022.
Служив начальником складу пально-мастильних матеріалів 38-го окремого стрілецького батальйону “Вінницькі янголи”. Разом з побратимами мужньо тримав оборону, захищаючи кожен клаптик української землі на Авдіївському та Лиманському напрямках Донецької області.
Після відновлення батальйону Валерій разом із побратимами відбуває на Сумський напрямок.
12 травня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку, Валерій отримує травму – складний перелом нижньої кінцівки. 14 травня 2025 роки був оперований в лікарні м. Суми і відправлений на реабілітацію.
Довгий час проходив лікування. Але, на жаль, критичне погіршення стану здоров’я виявилося сильнішим за його волю до життя.
23 листопада 2025 року його серце раптово перестало битися в рідній домівці в с. Дубовець.
Без сина залишились мати Галина Дмитрівна, втратили батька дочка Аліна та син Ярослав, брата - брат Олег Васильович.
При захисті України проявив себе, отримавши подяки та грамоти за сумлінне виконання службових обов’язків. Нагороджений нагрудним знаком “Почесна відзнака 38 ОСБ”, медалями “За оборону Авдіївки”, “10 років сумлінної служби”.
Він жив із відкритим серцем і віддав за нас найдорожче – своє життя. Це біль, що неможливо виміряти словами. Але є й інше – пам’ять, яка тримає сильніше за будь-які дати.
Похований 25.11.2025 на кладовищі в с. Гунька Вінницького району Вінницької області.
